Процедура усиновлення в Україні. Хто має переважне право на усиновлення дитини?

Процедура усиновлення в УкраїніПроцедура усиновлення дітей в Україні — це перш за все юридичний процес, суть якого полягає в передачі батьківських прав від однієї родини до іншої, що означає прийняття в сім’ю дитини на правах народженої, з усіма її обов’язками і правами.

Хто може бути усиновлювачем ?

Відповідно до статті 211. Сімейного Кодексу усиновлювачами можуть бути:

  1. Дієздатні особи віком не молодше двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
  2. Особи, що старше за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років.
  3. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
  4. Подружжя, один із подружжя за згодою іншого на усиновлення, а також самотні особи.

Також слід додати, що іноземні громадяни можуть почати процедуру усиновлення дитини в Україні за умови перебування в шлюбі. Крім випадків, коли усиновлювачем дитини виступає його родич — іноземець.

Хто має переважне право на усиновлення дитини?

Іноді з’являються ситуації, коли в суді виникає спір між кількома претендентами на усиновлення однієї й тієї ж дитини. Тому суд повинен керуватися ст.213 СК і не має права змінювати черговість усиновлення, які б не були мотиви переваги перед попереднім претендентом. Отже, переважне право на усиновлення дитини мають:

1) Громадяни України:

  • в сім’ї яких виховується дитина;
  • що є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
  • шо усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;
  • що є родичем дитини

2) Подружжя.

Хто не може усиновити дитину, які існують обмеження?

Законодавством пред’являється ряд вимог до кандидатів на усиновлення дитини. Зокрема, згідно зі статтею 212 СКУ, усиновлювачами не можуть виступати наступні категорії осіб, які:

  • обмежені у дієздатності;
  • визнані недієздатними;
  • позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
  • були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, названими батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність названої сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
  • перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
  • зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
  • не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
  • страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
  • є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
  • були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за інші злочини вказані у ст.212 СК, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
  •  за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду;
  •  є особами без громадянства;
  • перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.

Наприкінці слід зазначити, що усиновлювачами також не можуть бути особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.


Залишити відповідь